Новаторство "елементарної музики" К. Орфа

Новаторство німецького педагога і композитора особливо виявилось у продуманому використанні "елементарної музики". Який зміст вкладався ним у це поняття? Насамперед, слово "елементарний" означає: первісний, початковий, найпростіший, головний. Елементарна музика - це зовсім не примітивна музика, вона опирається на ті народні музичні й мовні джерела, які дали їй початок.  "Елементарна музика - це не музика сама по собі: вона пов'язана з рухом, танцем і словом; її потрібно самому створювати, в неї слід самому включатися не як слухачу, а як її учаснику", - писав К. Орф .

Елементарна музика у найпростішій формі може передавати значущий зміст і ні в якому разі не є примітивним, другорядним мистецтвом. Справді, хіба можна назвати примітивними такі, скажімо, українські народні пісні, як "'Щедрик" або "Дударик" з їх елементарними мелодіями?

Елементарна музика, елементарний інструментарій, елементарні словесні тексти стали для К. Орфа головними засобами виховання дітей. Він писав: "Елементарна музика, слово і рух, ігри і все, що пробуджує і розвиває духовні сили, створюють основу для розвитку особистості, основу, без якої ми прийдемо до душевного спустошення. Слід підкреслити, що елементарна музика у школі має бути не чимось додатковим, а основоположним. Йдеться не лише про власне музичне виховання, а й формування людської особистості: у навчальній роботі це виходить далеко за межі так званих уроків музики і співу. Фантазію і здатність до переживання слід розвивати у ранньому віці. Усе, що дитина переживає, усе, що у ній пробуджене і виховане, виявиться протягом усього її життя".

Педагог вважав, що для дійового музичного виховання надзвичайно важливо, щоб дитина з ранніх років могла припасти до живих джерел мистецтва, навчалася зі слова, ритму, руху творити музику. Тому він відмовився від використання на першому етапі композиторської музики і обрав шлях активізації музичної діяльності дітей через їх власне музикування, спонукаючи цим до імпровізації й створення власної музики.

К. Орф дійшов висновку, що якщо музикування проводити на класичних музичних інструментах, то оволодіння складною технікою гри на них вимагатиме значних зусиль, тривалих вправлянь, неодмінно відволікатиме увагу дітей від музики, імпровізації. Він віддав перевагу елементарним інструментам, якими діти могли порівняно легко оволодіти. До складу орфівського дитячого оркестру входять мелодичні ударні інструменти (металофони, ксилофони, глокеншпілі), немелодичні ударні інструменти {дитячі литаври, барабани, тарілочки тощо), прості духові інструменти, близькі до народної сопілки (блокфлейти різного діапазону), смичкові інструменти для гри на "пустих" струнах . Відзначимо м'якість, чистоту і приємність звучання орфівських інструментів, розроблених ним спільно з музикознавцем К. Заксом.

Вільна імпровізація стала відправним пунктом орфівського "уроку". Хоча найпростіші ритми й мелодії були доступним елементарним матеріалом, імпровізація вимагала виявлення фантазії, яку слід було пробудити. З огляду на це К. Орф слушно підкреслював, що Ніщо не вимагає такої ретельної підготовки, як проведення творчих й імпровізаційних вправ, Які аж ніяк не дають учителю права імпровізувати.

Творчим імпровізаціям дітей мала сприяти опора на рух і гру на елементарних музичних інструментах, на мову, музичну декламацію і спів. Особливу увагу композитор приділяв слову - елементу мови й поезії, його метричній структурі, мелодико-інтонаційній вимові і його звучанню (світлому або тьмяному, прозорому або насиченому тощо). У єдності слова, жесту і мелодії він вбачав першооснову музики .

К. Орф вважав, що особистість не можна виховати на випадковому і довільному матеріалі. На його думку, найкращим матеріалом для виховання дітей є дитячі лічилки, дражнилки, приказки, скоромовки, заклички, колискові пісні, колядки, веснянки тощо. Народна словесна творчість завжди діє на дітей безпосередньо і безвідмовно, тому педагог був переконаний, що стародавня обрядова поезія і казка не можуть бути виключені зі світу дитинства. Важливо те, що світ простих форм поезії не потребує "композитора", щоб покласти його на музику. Він сам насичений внутрішнім звучанням, і діти мимоволі стають творцями такої найпростішої музики. Обрядові тексти викликають посилену роботу уяви, активізують музичне мислення учнів.

Народне мистецтво, пісню і танець К. Орф розглядав не лише як найкращі зразки для виконання і слухання, а й як музику для дитячого виконання й інсценізації. Тому він добирав для роботи такі твори, які б давали дітям змогу брати участь у їх відтворенні. У цьому контексті "Шульвєрк" є ніби маленькою антологією світового фольклору з переважанням вітчизняних зразків.

На початку свого Шульверка Орф звертається до ритмів біологічного життя і голосів природи. У міру розвитку дитини звукові композиції все більш віддаляються від первинної реальності, стають піснею і музикою і приводять дитину до цінностей великого мистецтва. Твір спеціальний для дітей в певному стилі не зможе замінити історичний шар ранньої словесності і музичного фольклору. Витоки культури, до яких пропонує повернутися Орф, не знали ще певних традицій і конкретних стилів. Стиль - продукт розвиненої культури. Досвід показує, що дитина не схильна ні до якого стилю і не упереджена проти якого б то не було стилю. І початкове виховання не повинне бути вправою в "стилі". Дітям не слід починати із співу пісень, зроблених для них пихатими професіоналами, що затверджують і в дитячій пісні своє "я", як не слід починати малювати по гіпсових моделях грецьких скульпторів. Народне мистецтво, пісня і танець - найбільш відповідні зразки, хоч і доводиться миритися з тим, що цивілізація залишила народне мистецтво поза елементарним, так що матеріалом виховання нерідко виявляється все-таки псевдофольклор, спеціально оброблений і прикрашений.

Своїм музичним вихованням Орф менше всього піклується про пробудження дрімаючого музичного таланту. Його мета - формування особи. А особу не можна будувати на випадковому, довільному фундаменті. Шульверк - це вирішення проблеми "початку", яке відкривається в імпровізації, в грі. Вибір південнонімецької пісні і танцю, орієнтація на народну мову, що збереглася, виправдовується ще і тим, що відроджені діалекти і пісенна поезія одного народу можуть служити прецедентом для відродження національного багатства інших народів.

На думку Орфа, в ранньому дитинстві закономірно звертатися до старих мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості. Імена, заклики, співзвуччя, що римуються, чарівні змови, загадки, заклинання, казки з їх магією, сага і міф - ось якнайкращий матеріал для раннього гуманітарного виховання. Що передаються з покоління в покоління тексти Орф вважає такими, що не вимагають актуалізації і що завжди діють на дітей безпосередньо і безвідмовно. Збереження і культивування фольклору тлумачиться як збереження основ культури нації, захист культурного "місця існування". Орф завжди відносився скептично до нових поетичних творів для дітей. Дитина повторює в своєму дитинстві розвиток людського роду; якщо паралелізм історії роду і розвитку індивіда існує, то поняття і представлення технізованого світу сучасності не повинні складати первинне середовище для формування інтелекту і психіки дитини.

Орфу далеко не байдуже, як обробляти народну пісню. Її текст, мелодію, ритм він не намагається наближати до сучасності, "причепурювати", вирівнювати. Пісню і танець він розглядає не як музику тільки для слухання, а як музику для виконання, розігрування, тому вона повинна давати достатньо приводів для співучасті в її відтворенні. Цією умовою визначається відбір пісень і танців, і Шульверк предстає як збірка простих партитур для декількох інструментів. В інструментальну партитуру включаються спів, мова, рух.

Шульверк - не більше ніж вправа в елементарній музиці, діатонічній, в діапазоні п'яти-семиступеневих звукорядів, що використовує прості інструменти, не пов'язані з складними навиками гри. Ксилофони, металлофоны, брязкальця і барабани зовсім не обов'язкові для дітей всіх країн світу. Вибір історико-етнографічного матеріалу (пісня, танець, інструментарій) повинен бути самостійним в кожній країні. Серйозна проблема для музичного вихователя - вибір моделі для імпровізації. Невдало вибрана модель веде до зловживання творчими зусиллями дитини. Поп-музыка безцеремонно нав'язує стереотипний матеріал при стереотипних моделях. Комерційний джаз диктує американізовані стандарти. Орф закликає шукати всякий раз новий матеріал стосовно країни і її традицій. Строгий вибір матеріалу і моделі вимагає від педагогів зусиль і ерудиції. Дитина з довірою бере матеріал від старших. 13-15-річні вже відносяться до матеріалу інакше: їх тримає в оковах мода і престиж моди. Проте відродження імпровізації в самодіяльному музиченні - стійка межа "музичної поведінки" молоді, яку Шульверк вітає і підтримує із самого початку, стараючись, проте, по можливості надати їй благородні форми.

Елементарна музика веде до сценічної гри. Театр вінчає собою всю споруду Шульверка. Курс початкового музичного виховання завершується спектаклем. У німецьких і австрійських школах це зазвичай різдвяна містерія, яку сьогодні, як і в стародідівські часи, з нетерпінням чекають діти всіх віків в невіруючих і віруючих сім'ях. По суті, весь Шульверк - це елементарний театр. Заняття по Шульверку замінюють систематичне проходження матеріалу "репетиціями" під керівництвом педагога-режисера. Дитина в групах елементарного музичення отримує, кінець кінцем, акторське виховання. Музично-сценічна гра з ролями, танцювальний театр, сцени з казок, діалоги-речитативи, ритмизованная мова - все це засоби активного художнього виховання, протилежного пасивному "вбиранню" дарів телебачення.

Отже, що ж дає вихованцю Шульверк Орфа? Система Орфа створює передумови для участі виховуваної в різноманітній музичній діяльності сучасної людини. Сюди відносяться всі форми музикування, починаючи з простих зразків європейської класики, хорового співу, виконань танцювальної музики і до музичення в джазових ансамблях і поп-групах. Сюди ж відноситься слухання всякої музики, побудованої на ладотональній основі, аж до тієї серйозної сучасної музики, де основи ладотонального мислення розширені і доведені до грані можливого в межах цього типу музичного мислення. Шульверк дає основу для розуміння музики позаєвропейської традиції: африканської, східної, латиноамериканської. Проте вихований орфовським методом слухач відмовиться, ймовірно, слідувати за горизонтально-вертикальними звуковими абстракціями Шенберга і помилково шукатиме "звукопис" в інструментальних мініатюрах А. Веберна, сприймаючи їх інакше, ніж вони задумані автором. Композитори неоавангарда зможуть зацікавити його лише в тій мірі, в якій вони "йдуть на компроміс" з ритмічними і ладотональными інстинктами слухача .

Сьогодні в західній музиці відповідність системи і матеріалу музичного виховання системі і матеріалу сучасної композиції корінним чином порушена. Немає такої системи музичного виховання публіки, яка найкоротшим чином привела б її до розуміння експериментів неоавангарда. Системи, що все збереглися в ужитку, традиційні і для новітньої музики неефективні. Кодай, Орф і багато інших не погодилися з можливістю переважання в музиці "акустичних структур", що не спираються на відчуття первинного біологічного ритму, на здатність розрізнення висоти звуків і якісної оцінки інтервалів, що дають основу виразною, значущою інтонації, на відчуття ладотональной організації звуків, їх тяжіння до центру і один до одного.

У 50-х роках в західній музиці були зроблені деякі спроби орієнтувати музичне виховання на атональний музичний матеріал, у тому числі і на додекафонию. При цьому виходили з переконання, що органи музичного сприйняття ще ніяк не тренованих дітей - це tabula rasa, що немає природженого відчуття стійкості і нестійкості звуків, немає природженого прагнення голосу співати в тональності, немає відчуття виразності "тонально зв'язаного" інтервалу, немає органічної потреби в природній мелодійній логіці, немає жадання регулярного ритму в рухомому тілі.